До рубрики «Правові позиції Верховного Суду»

     Для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики Верховний Суд вирішив чергову правову проблему.

     Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

    У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

     Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

     Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

     Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

     Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

     Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/543620/

     З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75296543.

     25 липня 2018 року Верховний Суд роз’яснив, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

     Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2008 року він став власником квартири. За умовами договору продавець та проживаючі особи повинні звільнити вказану квартиру та знятися із реєстраційного обліку протягом одного місяця - до 23 вересня 2008 року. Однак, до цього часу відповідачі зареєстровані та проживають у вказаній квартирі і добровільно виселятися та зніматися із реєстраційного обліку не бажають, що порушує його права, як власника квартири. Посилаючись на викладені обставини, просив суд зняти відповідачів із реєстраційного обліку місця проживання, та виселити їх із вищезазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення.

     Суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили частково - відповідачів виселено з квартири без надання іншого житлового приміщення, виходячи з того, що позивач є новим власником квартири на законних підставах, згоди на вселення та реєстрацію у ній відповідачів, які не є членами його сім'ї не надавав, останні проживають у квартирі зі згоди колишнього власника, чим порушують права позивача щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном.

     Верховний Суд погодився з висновком судів про наявність правових підстав для виселення відповідачів та підкреслив, що припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім'ї права користуватися житлом. Право користуватися житлом для членів сім'ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім'ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло.

     З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75581057