Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року залишені без змін судові рішення першої і другої інстанцій у кримінальному провадженні за обвинуваченням громадянина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України - злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду аліментів.
Суд зазначив, що під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.
При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.
Про злісний характер ухилення від сплати аліментів також можуть свідчити: тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено, виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів), продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов`язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, рішенням суду ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина 2004 р.н., у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. У період з 01 жовтня 2012 року по 31 травня 2017 року злісно ухилився від сплати аліментів, що сукупно склало суму виплат більше ніж за три місяці, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 51 009,68 грн.
Судами правильно враховано, що ОСОБА_1 був обізнаним щодо наявності рішення суду про стягнення з нього аліментів та обов`язку виконувати дане рішення, адже повідомлений державним виконавцем під розписку про необхідність сплати аліментів та наслідки ухилення від їх сплати. Крім того, ОСОБА_1 неодноразово викликався до державного виконавця з приводу невиконання рішення про стягнення аліментів, попереджався про кримінальну відповідальність та зобов`язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів, але, незважаючи на це, аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, не сплачував. Натомість вказував виконавцю, що його інформували працівники поліції про те, якщо він буде сплачувати 100-200 гривень в місяць, то його не притягнуть до відповідальності, у такому розмірі він і сплачував аліменти.
Судовими рішеннями також встановлено, що ОСОБА_1 мав змогу заробляти гроші і сплачувати аліменти, оскільки у вказаний період він на лікуванні та на обліку в центрі зайнятості не перебував, тобто не існувало жодних обставин, які свідчили б про поважність причин чи вимушеність несплати. Більше того, засуджений відмовлявся від роботи, запропонованої центром зайнятості, оскільки вакансії були для нього низькооплачувані, хоча фактично він не мав стабільного доходу, у зв`язку з чим накопичувалась заборгованість по аліментах.
Посилання скаржника, що він частково сплачував аліменти, тому в його діях відсутнє злісне ухилення, не заслуговують на увагу, адже незважаючи на незначні платежі (по 100-200 грн.) він решту коштів, визначених рішенням суду, не сплатив, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці (51 009,68 грн). Твердження про те, що він не мав змоги платити аліменти через відсутність роботи, також не слід брати до уваги, оскільки вказана обставина ні в якому разі не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку утримання дитини. Будучи обізнаним про наявність заборгованості, засуджений протягом майже 5 років не вживав жодних заходів для усунення негативних наслідків, спричинених його діями.
Таким чином Особа 1 направлено для відбування покарання у виді 120 годин громадських робіт.
З постановою Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням № 283/1309/17